Консультації для батьків

  Граємось вдома

Ви навіть не уявляєте собі скільки різних скарбів є у Вашій квартирі. І всі вони допомагають розвивати дрібну моторику дитячих рученят, тактильну чутливість, пам'ять, мовлення, мислення. Не обов'язково скуповувати всі іграшки в магазині. Виявіть фантазію - і прості, доступні предмети стануть відмінними тренажерами для розвитку Ваших дітей.

Сірники, ватяні палички, ґудзики, жолуді, каштани... Коли дитина грається із дрібними предметами (звичайно, під наглядом дорослих!), розвивається не тільки дрібна моторика, а й просторове мислення, уява, тактильна чутливість. Із сірників, ватяних паличок, жолудів, каштанів та ґудзиків можна викладати різні малюнки, як довільно, так і за схемою. Причому, всі ці предмети можна сполучити в одному малюнку. Починати краще із простих геометричних фігур - квадрата, трикутника, ромба, сонечка, а потім поступово ускладнювати гру. Із сірників, ватяних паличок добре виходять зірки, їжачки, машинки, ялинки, будь-які фігури, в яких є багато прямих ліній. Спочатку малюнок викладає мама, адже малюка потрібно    зацікавити.     Потім     "мистецький    твір"     можна    робити    разом.

Навіть найменшим дітлахам буде корисно перебирати ґудзики - витягати з коробочки і складати назад, нанизувати ґудзики на мотузочку, робити намиста і браслети. Тільки при цьому мама повинна бути на сторожі! Як би малюк не взяв іграшку до рота! Якщо дитина зовсім мала, і є велика небезпека, що вона проковтне дрібні деталі, насадіть ґудзики різного кольору та розміру на тверду міцну волосінь. Така іграшка може бути і брязкальцем, і рахунковим матеріалом, і наочним приладдям для вивчення кольорів, розміру та лічби.

Ігри із сірниками

Всі батьки люблять повторювати: "Сірники дітям - не іграшка!". Правильно, звичайно.     Тому     що     діти     можуть     що-небудь   підпалити     ненавмисне. Але якщо поруч будуть мама або тато, то сірники можуть бути дуже цікавою іграшкою.

Сірникова картина

Кожній дитині видайте сірники (скільки хочете - коробку, коробку на двох, коробочку на всіх). За командою учасники починають викладати із сірників картинку на тему, що задана ведучим. Це може бути своє ім'я, прізвище, зображення якої-небудь  тварини,  смішного  сюжету  ("Тато  спить",   "Автоперегони", або той, у кого вийшла найоригінальніша сірникова картина (із більш складними завданнями).  Скільки     сірників?

Візьміть сірникову коробку і покладіть у неї два сірники. Потрясіть коробку і запитайте в дітей, як вони вважають, скільки сірників зараз знаходиться в коробці. Діти теж можуть потрясти коробку, потримати її в руках. Але відкривати коробку може тільки ведучий. Отже, тепер Ви відкриваєте коробку і даєте дітям можливість перерахувати сірники. Перемагає той, хто назвав максимально близьке число.

Тепер можете ускладнити завдання: відвернувшись від дітей, додайте кілька сірників. Нехай діти знов вгадують їхню кількість.

Сірникові коробки

Сірникові коробки (чим більше, тим краще) можна використати в різних іграх. На чотирьох або шести кришечках, так само як і на внутрішніх коробочках, намалюйте однакові геометричні фігури: квадрат, коло, ромб, трикутник. Перемішайте кришечки і коробки. Попросіть малюків знайти і закрити пари.

Ложки, чашки, миски, сковорідки

Маленьким дітям дуже хочеться піти на кухню. А батькам це спричиняє безліч незручностей. Хоча, якщо до процесу поставитися з розумом, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. От, наприклад, всім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно вчити дитину понять "великий - маленький". А на кухні - стільки можливостей! Тут і розмаїтість різних поверхонь (гладкі ложки, ополоники, миски, плошки та шорстка сковорода), і вивчення співвідношень "великий - маленький" (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не ввійде ополоник). А як весело стукати ополониками по каструлі або кришкою об кришку! Тісто цілком можна використати як замінник пластиліну, адже це - чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше забруднює, і не буде нічого страшного, якщо дитина для картини з будь-якого підручного матеріалу - ґудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузочок, ниток, дроту, насіннячок, гілочок тощо. Розминання тіста - цікаве і корисне заняття для малюка. Крупи, сіль, кава, макарони теж знадобляться для "кухонної школи". Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього необхідно висипати крупу на піднос рівним пластом. Помалюйте самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрастна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює кілька хаотичних ліній. Коли дитина зрозуміє, що потрібно робити, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім - малюк. Малювати можна все, що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, кола, забори, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри.
Велику крупу (гречку-ядрицю, горох, квасолю, кавові зернятка) можна використати для викладання картинок, так само як і із сірників, ґудзиків і ватяних паличок. Придатна вона і для аплікацій. Пересипати крупу цікавіше за все в прозорий посуд, щоб було видно.

Повірте у свою дитину

      Насамперед, повірте в унікальність та непов­торність своєї дитини. Вона не є точною копі­єю вас самих. Тож не варто вимагати від сина чи доньки реалізації вашої життєвої програми та до­сягнення ваших цілей. Надайте дитині право про­жити своє життя так, як прагне саме вона.

Приймайте дитину такою, якою вона є: з усіма недоліками, слабкостями й достоїнствами. Спирай­теся на сильні сторони її особистості.

Не соромтеся демонструвати дитині свою любов. Нехай вона зрозуміє, що ви любитимете її за будь-яких обставин.

Не бійтеся "залюбити" малюка: беріть його на ко­ліна, дивіться в очі, обнімайте і цілуйте дитину (зви­чайно, якщо вона сама того бажає). Проте пильнуйте, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволе­ність та бездоглядність. Установіть чіткі межі й за­борони (бажано, щоб їх було небагато) і суворо до­тримуйтеся їх. Але в цих межах дайте дитині можливість діяти вільно.

Частіше використовуйте ласку як засіб виховного впливу та заохочення, ніж покарання та осуд.

Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спо­сіб щось пояснити.

Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина по­винна розуміти, за що її карають. Надмірне пока­рання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров'ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти.

Жорстокі методи виховання принижують осо­бисту гідність малих, призводять до серйозних пси­хологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Бать­ки зазвичай не зважають на від­мінність між тим, як вони сприй­мають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічу­ють и зайвою інформацією та не­посильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслід­но: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?

Причиною неадекватної поведінки дитини, психі­чних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорос­лих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мов­ленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сфо­рмувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.

Радимо батькам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обста­новці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими для батьків.

Що означає поводи­тися педагогічно правильно.

По-перше, обговорюючи поведінку дитини, під­креслюйте, що загалом ви задоволені нею. На­приклад: "Ти зробив кілька помилок, хоча в цілому поводився чемно". В такий спосіб батьки дають ма­лому зрозуміти, що помилки можливі, але їх цікав­лять насамперед успіхи дитини, а не її "проколи".

Дуже важливо подбати про створення ситуацій з гарантованим успіхом. Пам'ятайте: успіх пород­жує успіх і підсилює впевненість у своїх силах.

Спілкуючись із малюком, частіше використовуй­те гумор, особливо, якщо дитині важко розв'язати якусь проблему чи завдання.

Перш ніж зроби­ти чи сказати щось синові чи доньці, спро­буйте поставити себе на їхнє місце. Поди­віться на світ очима своїх дітей. А головне, вірте у них.

Як організувати загартування

Відомо, що вже немовля відповідає вродженими прис­тосувальними реакціями на вплив різних факторів навко­лишнього середовища.

Враховуючи той факт, що витривалість і регуляторні функції на ранніх етапах розвитку ще обмежені, треба з перших днів життя малюка активно, а головне — свідомо, розширювати й удосконалювати регуляторні механізми стосовно таких факторів, як холод, тепло, вологість, коли­вання атмосферного тиску. Адже з'явившись на світ після комфортних умов, за яких організм матері брав на себе всі обов'язки щодо їх забезпечення, дитина повинна перехо­дити на «самостійну роботу» і регуляторну функцію здій­снювати сама. І тут розвиток може піти по одному з двох напрямків. Народжена здоровою, дитина потрапляє у несприятливі умови й перетворюється в слабеньку, хво­робливу, або народжена з певними вадами, дитина може розвиватися нормально, якщо створити сприятливі умови.

Звичайно, є і третій шлях, третій напрямок: здорова ди­тина + нормальне середовище + розумний підхід батьків до загартування...

Сподіваємося, цього разу йдеться саме про вашу дити­ну! Чи, може, ні?

Скільки тривог, хвилювань і безсонних ночей завдають нам часті простудні захворювання дітей, одна з причин яких — не загартованість.

Цікаво, що теоретично користь загартовування визнає більшість батьків, а от на практиці... «Оленочко, закутуйся краще, а то застудишся!», «Сергійку, не стій біля вікна, а то продме», «Галинко, зав'яжи шарф» - чи не правда, знайомий репертуар? А маленьке опудало, закутане з ніг до голови у зимовий сонячний день, коли на градуснику —5°! Теж знайома картина. Навіть у кімнаті деякі бабусі та ма­тусі кутають дітей. Та, незважаючи на це, малі хворіють на ангіни, бронхіти, катари верхніх дихальних шляхів тощо. Як же запобігти застуді й захистити дитину від них?

Засіб цей простий і доступний всім — систематичне за­гартовування організму. Ефективність залежить від пра­вильної організації: регулярності, поступовості, врахування стану здоров'я, віку, загального фізичного розвитку дитини.
Які ж способи загартовування? Як їх використовувати?

Почнемо з використання природних факторів — води, повітря, сонячного проміння. Суть загартовування і по­лягає в тренуванні механізму терморегуляції. У незагартованої дитини цей механізм не розвинутий.

Найпростіші й найдоступніші — повітряні ванни. Ма­лятам змалечку треба прищеплювати звичку до свіжого повітря. Це стосується насамперед приміщення, в якому вони перебувають. Його треба провітрювати протягом дня якомога частіше. Чисте, свіже повітря (18—19 °С) сприяє доброму самопочуттю, бадьорому стану дитини. Якщо на вулиці температура не дуже низька, можна три­мати відчиненою кватирку чи фрамугу весь день. Повітряні ванни для дошкільників тривають від 5 до 10 хвилин при температурі 18—20 °С. Потім кожних 2—3 дні тривалість повітряної ванни збільшується на 2—3 хвили­ни і доводиться до 30—40 хвилин. Під час цієї процедури дитина частково або повністю роздягнена. Найкраще, щоб під час проведення загартування дитина рухалася, виконувала вправи (комплекс ранкової гімнастики, впра­ви з м'ячем, скакалкою та ін.). Улітку повітряні ванни добре приймати в затінку дерев двічі на день — уранці й увечері. Дуже корисно ходити босоніж.

Важливий елемент загартування — тривале перебуван­ня на повітрі. Прогулянки за будь-якої погоди — без жод­ного винятку, без посилань на холод і сльоту. Тривалість їх узимку 3—4 години, а влітку — весь день.

Успішність загартування неабияк залежить від того, як одягають дитину: чимдуж її кутають, тим частіше вона хворіє. Загартування сонячним промінням улітку — сильнодіюча процедура. Приступати до нього можна ли­ше після консультації з лікарем. І під час сонячних ванн, і після них обов'язково треба простежити за самопочут­тям дитини. У разі виникнення млявості, почервоніння обличчя, головного болю, погіршення апетиту і сну ван­ни слід припинити. Приймати сонячні ванни найкраще вранці — з 9 до 11 години, коли кількість ультрафіолето­вих променів максимальна. Для цього знаходять сухе, рівне місце на піску або ставлять розкладачку, бажано поблизу водоймища. Голова дитини лежить на маленько­му підвищенні й захищена від сонця. Тривалість проце­дури від 3—4 до 20—25 хвилин. Закінчивши ванну, дити­на повинна відпочити в затінку 10—15 хвилин, а потім прийняти душ або скупатися. Не можна допускати силь­ного перегрівання тіла. Пам'ятайте: тривале перебування на сонці не загартовує організм, а, навпаки, ослаблює, завдає шкоди здоров'ю.

Просте й доступне загартування водою. Водні процеду­ри починають з умивання. Спочатку теплою водою, а потім дедалі холоднішою. Дитину привчають мити не тільки руки й лице, а й шию, верхню частину грудей.

Після сну корисні вологі обтирання (1—2 хвилини). Во­логою рукавичкою з махрової тканини, губкою або рушни­ком обтирають дитині руки, шию, а потім — верхню поло­вину тулуба й ноги. Розтирають тіло за ходом кровоносних судин (від кисті рук до плеча, під стопи до стегна, живіт і груди розтирають коловими рухами справа наліво).

Маленьких дітей обтирає дорослий, а п'яти-шестирічні це можуть зробити самі, їм допомагають лише намочити рукавичку та обтерти спину. Температура для обтирання спочатку 32—28 °С з поступовим зниженням до 22—20 °С.

Загартовуюче значення має миття ніг перед сном. Спо­чатку — обтирають ноги вологим рушником, потім пос­тупово переходять до щоденного обмивання ступень ніг і, нарешті,— занурення їх у воду Вода злегка підігріта або кімнатної температури (16—20'С). Після процедури ноги насухо витирають рушником.

Ефективний засіб загартування — контрастне обливан­ня ніг, спочатку холодною водою (24—25 °С), потім теп­лою (36°) і знову холодною. Коли дитина звикне до цьо­го виду загартування, можна переходити до обливання, додержуючи принципу поступового зниження температу­ри. Найдійовіший засіб загартовування—душ і купання. Купатися в природних водоймищах (річці, озері, морі) найкраще після ранкової гімнастики. Поєднання дії води, повітря, сонячних променів і руху дає чудові результати. Температура води має бути не нижчою за +22°. Три­валість перебування у воді від 2—3 хвилин для дітей 3—5 років до 5—10 хвилин для п'яти-семирічних. У воді дити­на повинна якомога більше рухатися. При перших озна­ках ознобу (посинінні губів, гусячій шкірі) купання слід припинити й розтерти дитину сухим рушником до почер­воніння шкіри.

Батьки часто запитують, чи обов'язково треба вивозити дітей на південь — на море. Відповідь на це запитання не однозначна. Так, для малят до трьох років ця поїздка мо­же виявитися несприятливою. Дитині важко звикнути до нових умов і насамперед до різкої зміни клімату. Слід ураховувати, що акліматизація триває близько 2—3 тижнів, отже, тривалість перебування на півдні має бути не менш як два місяці. Тільки тоді можна сподіватися на оздоровчий ефект.

Найкращий відпочинок, найкраще загартування дити­ни відбувається у звичній кліматичній і побутовій обстановці.

Безпека дитини - важлива проблема

  

Торкаючись теми виховання здорової дитини-дошкільника, не можна лишити осторонь питання безпеки життєдіяльності малюка. Відомо, що в будь-якому віці, а в дитинстві особливо, людину підстерігає багато небезпек.

Статистика свідчить, що в кожній країні щорічно гинуть сотні дітей від нещасних випадків, які трапляються не тільки на вулиці, але й удома. Проте більшість таких трагедій можна і потрібно попередити, вживаючи елементарних заходів безпеки.

Щоб запобігти нещасним випадкам із дитиною, необхідно створити вдома відповідні умови для безпеки малюка. Це важлива проблема, вирішити яку повинні дорослі, насамперед ви, шановні батьки. Заходи щодо попередження травм дітей необхідні так само, як і елементарні вміння мами й тата надати першу допомогу своєму синові чи доньці в той час, якщо лиха все ж таки уникнути не вдалось.

Що ж саме ми маємо на увазі, коли говоримо про умови безпеки дитини вдома? Зупинімось на конкретних аспектах цієї проблеми.

Суттєву небезпеку для дитини представляє електричний струм. Поговоріть з малюком про те, що електрострум може бути «другом» і «ворогом» одночасно. Поясніть дитині, що не можна торкатися (особливо мокрими руками) електроприладів, розеток та електродротів, що небезпечно брати дріт, який висить, стояти під деревом під час грози тощо. У приміщеннях, де живуть діти, має бути обов'язково справною та усуненою від можливості контакту з нею дитини електропроводка.

Меблі по можливості повинні бути без гострих країв. Двері на балкон за відсутності дорослих в кімнаті мають бути зачиненими.

Крани газових пальників у кухні також повинні бути закритими. Краще, якщо вони будуть взагалі поза досяжністю дітьми.

Усі гострі, ріжучі та колючі предмети (голки, шила, ножі, леза тощо)мають знаходитися в закритих шухлядах під замком.

Діти не повинні також мати доступ до домашньої аптечки. Пам'ятайте, що таблетки та пігулки малюкам часто уявляються цукерками. Не слід також давати дитині ліки з пляшечки без етикетки. Усі рідини, якими ви користуєтеся для господарчих потреб, мають бути під ключем.

Дитина 3-4 років обов'язково має бути навчена виконанню елементарних правил безпеки в довкіллі:

• не кидатися камінням і твердими сніжками,

• не дражнити тварин,

• не гратися з вогнем, не торкатися дротів, що лежать на землі,

• не чіпати газових кранів,

• під час переходу вулиці дивитися спочатку ліворуч, а потім праворуч,

• ходити тільки по тротуарах,

• не висовувати руки та голову і не нахилятися із вікон автобусів, тролейбусів, поїздів,

• не входити та не застрибувати в транспорт, який вже рушив з місця,

• швидко переодягтися та змінити взуття, якщо воно промокло.

Розкажіть дитині про небезпеку вогню та про те, що в жодному разі не можна гратися сірниками і запальничками, а якщо виникла пожежа, треба одразу звати на допомогу.

Дитячі іграшки не повинні містити шкідливих для організму малюка речовин: важких металів, лаку, свинцю, хрому та ін. Небезпечні для малюків предмети, які легко ламаються і мають гострі краї або надмірно важкі.

Перебуваючи поза домом, вивчайте місцевість, куди прийдете з малюком погуляти. Відпочиваючи біля відкритого водоймища, не залишайте дітей поза увагою.

Послідовно та поступово знайомте дітей з правилами дорожнього руху, привчайте переходити вулицю тільки на зелене світло.

Розкажіть дитині про користь свіжого повітря, шкідливість пилу, формуйте потребу жити у чистому помешканні.

Покажіть малюку отруйні рослини, гриби, кущі та поясніть, чому не можна тягти до рота (куштувати) невідомі ягоди, листочки, травинки.

Бережіть своїх дітей!

Дорогою до садочка

    Вранці батьки поспішають на роботу, а діти — ні...

     Для переважної більшості батьків довести дитину вранці до дитячого садка (навіть якщо він розташований поруч з будинком) є чималою проблемою. Що вже говорити про ті варіанти, коли дитячий садок розташований в іншому кінці міста, куди добиратися доводиться кількома видами транспорту?

    Вранці малюки, які не виспалися, вередують, батьки починають нервувати, лаяти їх. У відповідь, діти ще більше хничуть, сльози котяться градом, а якщо ще й погода підкачала, тоді — тримайся! Кепський настрій на цілий день гарантовано! Як зробити дорогу до дитячого садка веселою й цікавою — і для дітей, і для дорослих?
Беріть ініціативу у свої руки. Якщо ваша дитина ще зовсім маленька, ініціативу доведеться брати на себе. Повільно плететься ззаду вас — влаштуйте гру «Хто швидше добіжить до... того дерева, лавки, зупинки». Забі­гає далеко вперед — «Допоможи мені, синочку (донечко), обійти ці калюжі (кучугури, ями тощо)». Повірте, спрацьовує. Крім того, у дитини формується почуття відповідальності за іншого, впевне­ності в тому, що вона вже підросла і може допомогти мамі, татові, бабусі обійти перешкоди або перемогти в забігу.    У дитини кепський настрій — розкажіть казку або історію про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом'ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс тощо. Фантазуйте! Якщо дитина доросліша, нехай продовжить розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвитку її уяви й мовлення.

Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або зіграйте в «Буріме»: нехай малюк скаже два слова, що закінчують­ся на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки — ви загадуєте, а дитина «придумує». Наприклад, «бджілка» — «квітка». Один малюк 4-х років склав таке: «Пролетіла бджілка-а-а. І зраділа квітка-а-а!» І нехай спочатку це буде не дуже образно і складно — зате весело! Якщо вам доведеться тривалий час йти пішки, можна вико­ристовувати час, проведений в дорозі, з великою користю. Нап­риклад, помітити кілька кущів і звертати увагу дитини на ті зміни, які з ними відбуваються: навесні — розпускаються бруньки, потім з'являються листочки; влітку все цвіте; восени — листя жовтіє, сохне і опадає тощо. Потім вдома можна намалювати те, що ви бачите щодня, або вести щоденник спостережень.

Дорогою можна закріпляти з дитиною набуті нею вдома або в садочку знання. Наприклад, якщо дитина недавно ознайомилася з геометричними формами, можна по черзі з нею називати всі круглі предмети, потім — квадратні. Щойно малюк почав розби­ратися в кольоровій гамі — попросіть назвати його предмети пев­ного кольору, але не поспішайте. Нехай малюк засвоїть спочатку один колір, наприклад зелений, і називає предмети тільки цього кольору. За кілька днів — жовтий тощо.

Словесний поєдинок: За нагоди можна пограти з дитиною у «Тварин». Ви називаєте якусь тварину, а дитина у відповідь називає тварину на ту букву, на яку ваше слово закінчилося. Наприклад, «вовк — коза». А якщо дитина ще мала, можна просто пограти у «слова» за тими самими правилами, називаючи без обмежень всі предмети, явища і навіть казкових героїв.

Якщо вам доводиться тривалий час стояти на зупинці в очіку­ванні транспорту, пограйте у «Фігури». Попросіть дитину показати, як стояв би на зупинці зайчик. Нехай стане у характерну для зайчи­ка позу, потім трішки поскаче. Це не тільки пожвавить очікування, а й допоможе дитині реалізувати потребу в рухах.
Можна також придумувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра... (не відгадав — продовжуйте далі) живе в лісі, за зайцями ганяється». Один 5-річний «вундеркінд» склав з татом загадку, яку навіть вихователька не змогла відгадати. «Що сирим не їдять, а вареним викидають». З'ясувалося, лавровий листок. Малюк,, спостерігаючи за приготування юшки, запитав: «Татку, чому ти викидаєш ці листочки, вони ж зварилися?». Ось так. Дер­зайте! Можливо, і ви складете свої загадки, казки, історії та ігри, і тоді дорога до дитячого садка або тривала поїздка з малюком не здаватиметься вам втомливою та одноманітно.

Ваша дитина йде до школи

Підготовка до школи - складний період у житті дошкільника, його перший соціальний конфлікт.

Не менш складним є цей період і для батьків дошкільника. Необхідно придбати новий одяг, взуття, портфель, посібники, приладдя для майбутнього школяра.

А головне - знайти школу, де він буде навчатися, а можливо й гроші, щоб платити за навчання. Та попри глибоке співчуття до батьківського клопоту, із впевненістю можна стверджувати, що у дитини - майбутнього школяра - клопоту і хвилювань значно більше, ніж у тата з мамою, адже вона входить у зовсім новий для неї світ.

Як воно - «навчатися»? Весело це чи сумно? Важко чи легко? Перш за все, це відповідально. Тепер дитині доведеться забути слово хочу заради слова потрібно! У першому класі дитина розпочинає своє суспільно-трудове життя. Словом, у дитини у зв'язку зі вступом до школи значно більше причин для хвилювання, ніж у батьків.

Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову способу життя і діяльності дитини. Маленька людина знаходиться в стані очікування: має відбутися дещо значне і привабливе, але поки що невизначене. Весь спосіб життя дитини радикально змінюється. Найсуттєвішими проблемами, з якими їй доведеться мати справу в

школі є:

          -  зміна розпорядку сну та харчування;

           - зміна повітряного режиму: необхідність перебування в приміщенні впродовж більш тривалого проміжку часу, ніж у дитячому садочку;

-  збільшення часу, який доведеться проводити без активного руху, сидячи за столом; незвично високий рівень «галасу» на перерві, що призначена для відпочинку (частина дітей взагалі бажає не залишати класну кімнату у цей час);

-  зміна стилю спілкування з дорослими: вчитель здебільшого не орієнтований на опіку, піклування і захист, на встановлення індивідуальних особистісних контактів, тому дитина може відчувати себе на новому місці на початку безпорадною та одинокою;

- необхідність повного самообслуговування під час одягання і роздягання,вживання їжі, користування туалетом; в ситуації, коли за дотриманням гігієнічнихнавичок, може статися, ніхто не стежить; необхідний повний самоконтроль;

- необхідність самостійно організовувати своє робоче місце на парті, зібрати і дістати необхідні посібники, підручники і приладдя з портфеля та акуратно скласти їх туди у «стислі терміни»;

-  необхідність правильно реагувати на умовні сигнали - дзвоник на урок і на перерву - і підпорядковувати свою поведінку їм, а також правилам поведінки на уроці - стримувати і довільно контролювати реакції руху, мови та емоції;

-  колектив із 25-30 одноліток; необхідність встановлення контактів з ними;

-  можливі невдачі в діяльності;

-  збільшення обсягу емоційного навантаження.

Перехід до школи - якісно новий етап у розвитку дитини. Цей етап пов'язаний зі зміною соціальної ситуації розвитку, з особистісними новоутвореннями. Настає період «адаптації» до школи, який триває від 1 до 3 місяців, а іноді до півроку.

Та не будемо забувати, що адаптація - природний процес під час зміни ситуації розвитку, а спробуємо допомогти здолати його якомога швидше та безболісніше.

Усі життєві ситуації, що пов'язані зі вступом до школи, їх переживання потребують від дитини перегляду та переосмислення створеної нею картини світу, а іноді її серйозного коригування.

Головне, що необхідно дитині, - це позитивна мотивація навчання. Більшість майбутніх першокласників хочуть йти до школи, але у них складається певне уявлення на зразок такого: справжній школяр - це щасливий володар портфеля і шкільної форми, старанний виконавець шкільних правил. Такий учень слухає вчителя, піднімає руку і отримує оцінки, причому лише високі. Дитина впевнена, що буде вправним учнем. У таких дитячих сподіваннях прихована велика небезпека: дитина сприймає школу як чергову гру, яка може виявитися зовсім не такою привабливою, якщо не перетвориться з часом на навчальну співпрацю з вчителем і однолітками.

Ставлення дитини до школи формується ще до того, як вона до неї піде. І тут важливу роль відіграє інформація про школу і спосіб її подачі з боку батьків і вихователю дитячого садочка. Більшість батьків намагається створити емоційно привабливий образ школи, зазначаючи: «Ти у нас будеш відмінником», «У тебе з'являться нові друзі», «Вчителі люблять таких розумненьких, як ти» тощо. Дорослі вважають, що тим самим вони прищеплюють дитині зацікавлене ставлення до школи. Насправді ж дитина, яка налаштована на радісну і цікаву діяльність, відчувши навіть незначні негативні емоції (досаду, заздрість, ревнощі), може надовго, а іноді й назавжди втратити інтерес до навчання. Причин для подібних емоцій школа надає дуже багато: невдачі на тлі уявної загальної успішності, складності в пошуках друзів серед однокласників, розбіжності в оцінці вчителя і звичайній батьківській відзнаці тощо.

Іноді ж батьки і вихователі використовують образ школи для залякування, не замислюючись про наслідки: «За таку поведінку тебе в школі покарають і поставлять на облік у дитячу кімнату міліції», «Ти двох слів не зв'яжеш, як ти в школі на уроках будеш відповідати?» тощо.

Такі настанови навряд чи підбадьорять дітей напередодні вступу до школи. Намагаючись бути об'єктивними в оцінюванні їх успіхів, дорослі щедро роздають критичні зауваження і зрештою домагаються того, що дитина взагалі не робить жодних спроб здолати труднощі, реагуючи сльозами на невдачі. Можна зрозуміти її побоювання і тривогу, що пов'язані з майбутнім навчанням у школі.

Таким чином, ані однозначно позитивний, ані однозначно негативний образ школи не принесе користі.

Важливо налаштувати дитину на повсякденну роботу і переконати її в тому, що вона зможе все, якщо буде старанно ставитися до навчання.

Нині школа розв'язує складні завдання навчання і виховання підростаючого покоління.

Успіхи   шкільного   навчання   значною    мірою    залежать    від

 рівня підготовленості дитини у дошкільний період.

У психолого-педагогічних дослідженнях розглядаються питання спеціальної та загальної готовності дитини до школи.

До загальної готовності належить фізична, особистісна (стосунки з оточуючими, взаємовідношення з однолітками, ставлення дитини до самої себе) та інтелектуальна. До спеціальної - підготовку до засвоєння предметів курсу початкової школи, загальний розвиток, підготовку до читання, письма.

У визначенні готовності дитини 6-7 років до навчання в школі необхідно враховувати той рівень морфологічного і функціонального розвитку, який дозволяє зробити висновок, що вимоги систематичного навчання, різноманітні навантаження, режим шкільного життя не будуть надмірно обтяжливими для дитини і не погіршать стану її здоров'я.

Особливе значення в особистісній готовності дитини до школи має мотиваційний план, тобто внутрішня позиція школяра - сукупність всіх ставлень дитини до дійсності, що склалася у певну систему. Вона формується в процесі життя і виховання. Зміст і структура поняття позитивного ставлення до школи містить:

-   наявність   чітко  визначених  уявлень   про   школу  і    форми  шкільної поведінки;

-  зацікавлене ставлення до навчання і навчальної діяльності;

-  наявність соціальних мотивів і готовність виконувати шкільні вимоги, що у підсумку формує шкільну позицію.

Виховання позитивного ставлення до школи у дітей буде найбільш ефективним за дотримання таких умов:

-  використання у цілісному педагогічному процесі різноманітних форм і методів роботи щодо ознайомлення дітей зі   школою і виховання позитивного ставлення до неї;

- створення предметно-розвивального середовища для збагачення життєвого досвіду дітей і своєчасної його зміни відповідно до нового змісту дидактичних завдань та забезпечення його доступності;

- розуміння вихователем значущості проблеми і проявів його творчої ініціативи щодо вибору форм, методів роботи з дітьми;

-  педагогічна освіта батьків із питань готовності до шкільного навчання;

-  здійснення зв'язку дошкільного навчального закладу зі школою.

Вже на урочистій лінійці першого вересня стає очевидним, чи почуваються впевнено діти, які вперше прийшли до школи, чи вони перелякані, пишаються собою або відчувають себе нещасними від самотності; посміхаються і радіють чи шукають очима батьків, сподіваючись на їхню підтримку. Шкільне життя продемонструє своє різноманіття і доведе, чи готові вони до нової ролі учнів.

Як провести вихідні дні

Усі з нетерпінням очікують вихідні дні, як дорослі так і діти. За тиждень організм втомлюється не лише фізично, а й морально. Ваша дитина цілий день перебуває в дошкільному закладі, ввечері вдома майже немає часу на спілкування в родині.

Тому у вихідні дні так важливо, якомога більше приділяти увагу один одному у сім'ї, а особливо це потрібно дитині. Все, що ми не встигли розказати, показати дітям у будні дні, ви повинні зробити це за вихідні. Як же правильно провести вихідні дні з користю для дитини і самих дорослих? По-перше, необхідно як найбільше перебувати на свіжому повітрі. Якщо дозволяє погода, відвідайте з дітьми ліс, водойму, парк. Багато молодих сімей полюбляють відпочинок на лоні природи, але все зводиться до вогнища, шашликів та навіть до банальної випивки. А діти в цей час представлені самі собі. І чим вони займаються в цей час батьків не дуже турбує, лиш би не заважали дорослим "культурно відпочивати".

Користі від такого походу на природу дітям немає, а ось шкоди по-вінця. Адже дії батьків не співпадають з тим, чого їх навчали вихователі. А саме: розводити багаття у лісі, ламати гілки та нищити дерева й кущі, смітити, розпивати алкогольні напої, палити цигарки тощо.

Якщо ви ідете з дітьми на природу, то повинні на все живе звертати увагу, дивуватися, задавати дітям запитання, відповідати на їхні, а ні в якому разі не ігнорувати. Якщо ж можливо ви не знаєте правильної відповіді, то краще не придумуйте щось самі, а пообіцяйте (і обов'язково виконайте) знайти відповідь у книгах, коли повернетесь додому.

По-друге, дітям, та й вам також, корисно побувати в театрі, цирку, зоопарку, на атракціонах. Звичайно це зараз коштує чималих грошей, але години спілкування з дитиною, перегляд вистави з нею, а потім обговорення баченого, захват вашого малюка тим, що це все було разом з вами не має ціни - тому що це спілкування безцінне.

Якщо ж на дворі погода не дозволяє вийти за поріг, то і вдома можна знайти масу цікавого і корисного для спілкування з дитиною: почитати книгу і обговорити прочитане, пограти в шашки, чи шахи, лото, розіграти театральну виставу по знайомій і любимій казці. Залучити дитину до спільної хатньої праці: навести порядок в своєму куточку з іграшками, витерти пил, помити посуд тощо. Все це слід робити так, щоб малюк працював "не з під палки" а із задоволенням: заохочуйте, підбадьорюйте, не скупіться на похвалу. Навіть, якщо розбилась ваша любима чашка, то заспокойте дитину, що то не саме страшне, та й взагалі ви вже давно мріяли купити іншу ще кращу чашку, але трішки жаль викидати цю.

Батьки, що люблять своїх дітей, завжди знають як розумно провести вихідні дні з користю і для себе і, головне, для своєї дитини. Цей "потрачений" час на спілкування з сином чи донькою вернеться до вас сторицею, вдячністю маленьких сердечок ваших дітей.

Бажаємо вам успіху в цій, здавалось би, легкій та, в той же час, важкій справі, як спілкування з дитиною, її виховання.